androgyny_cat

Вбивча ненависть…

Млосно і паніка…

В вуха вривається зло…

Хочу вбити тебе інколи

Проте знаю: вбиваючи,

Кинуся діафрагмою

На гостре скло

ХМ…саме так, саме такими великими буквами… бо… хм, я бісексуальна. В особливості – навесні. До того ж, коли є якась вагома причина для поряву почуттів. Білявка. Чорнявка. Діна… тощо?

Все просто і дуже позитивно. Позитивно – бо закоханість підвищує рівень ендорфіну і його концентрацію. Причому саме закоханість, а не шмаркльо-сльозо-крововиливи в мозок під час нездорового кохання. Звісно, кохання в цьому випадку олмост приречене. Бо наша країна все-таки не Швеція. І наші жінки все-таки повально гетеросексуальні. І я заміжня й повна здорового глузду дівчина. Щоправда, не зовсім середньостатистична. Та це не суттєво ніяк.

Ви йдете по вулиці. Дивитесь. Бачите. Я бачу те  те саме, що й ви. І на вулиці чомусь ніколи (дуже рідко) бачу ЇЇ. Вона може бути будь-якою. Проте саме вона присниться мені наступної ночі і я буду згадувати її посмішку (панчохи, туфлі, не нафарбоване око) і радіти життю. Просто буде трошки млосно і приємно).

Була така одна дівчина в К**і. Дуже інопланетна і висока. Коротке хвилясте волосся. Великі синьо-карі очі (зіниці чорні, аж сині, а очі глибоко карі). Пальто, намисто, брунатні гольфи. Біля входу в арт-центр. Загадкова. Вельми.

Є ще одна. Вірніше одна і постійна. В тому ж місті. В тому ж серці. Краща подруга.

Є остання. Низький ніжний голос. Дуже… помітна. Сором’язлива. Здогадуєшся, що я саме про Тебе зараз пишу? Моя би воля – я б тобі подарувала живого жирафа. Вони круті, я впевнена. Ти ж не дарма їх любиш?

Звісно, буває сумно. Але зовсім трошки. Зовсім і через дурню – ти не поруч, ти не прийшла. Ну буденні усілякі речі. А знаєш, що небуденне? Весна. Вона – щороку різна. Модна й пікантна, цнотлива й бажана. Крута. Дуже. Фіолетова. Біла. Не банально зелена.

Мені здається, в тебе смак зимових яблук. І, можливо глінтвейну. Він круто варить глінтвейн і не дарма його любить. І тебе. Як і я.

…а потім я зап’ю сперму кавою і все пройде – як вам такий хід думок?

Брудний сніг лежав на землі, а білий і пухнастий падав з небу. М’який сніг – м’який настрій: все просто. І начебто можна начхати на збоченців, що ходять навкруги. Я ненавиджу чоловіків. Я вам ще цього не казала? Кажу. Ненавиджу дуже сильно. Усіма потрухами своїми ненавиджу. Щиро. З посмішкою на обличчі і фразою на вустах –«200 євро година, любий. Тільки для тебе – знишка!».

Так, я саме повія, а не хто би там ви не подумали. Інколи – я ескорт для походів у гості чи до клубу. Іноді – танцівниця. Проте суть не міняється. Я – повія. Дорога і не всім доступна. Бо євро завжди в ціні, в основному зростає, а гривні мені у руки і у ліфчик пхати не раджу – дам ляпасу і позову друзів.

Але як же я ненавиджу чоловіків!!! Ні, я не фригідна, мене не гвалтував тато і я зовсім нормальна. Проте чоловіки – стурбовані свині і це огидно. Коли в них є гроші – я можу закрити на це очі і відкрити рот, проте їх огидність від цього нікуди не дінеться.

Гидкіше за все прокидатися і бачити рядом це – чоловіче тіло зі зморщеним малим непорозумінням межи волохатих ніг. Чоловічий піт. Чоловіча слина. Чоловічі великі м’язисті язики. Чоловіча натура. Буееее…

- 200 євро.
- Дорого.
- Котися.
- 170?
- Котися.
- Гривнями?
- Недочув?
- Кредитка?
- Я схожа на банкомат?
- 200?
- Пішли.

Ненавиджу чоловіків.

Цей був молодий і тремтячий. Знаєте, є такі – хочуть, аж тремтять (бо: мама думає, шо він гарний хлопчик; жінка думає, шо він гарний тато; тато дає гроші на клюби; копив усе життя і мріяв позбавитись цноти).

- а ти можеш сказати: «трахні мєня»
- трахні мєня
- ніжніше!
- Ти заважаєш.
- Що?..
- Трахні мєня.
- Оооо…

І півлітра сперми у горлянку: на тобі сцуко, за те шо не 170 і не гривнями.

- я прийду ще…
- не треба.
- Га?
- Добре, добре, на чайок…

З автомату хіба шо і у компанії міліціонера, говнюк малий. Хєр ти мені ше раз на рота даси.

Я не зла, нє. В мене є подруги – для них я працюю секретаркою у дюже престижній фірмі. Секретаркою – бо це майже автентично з «повією», у дюже престижній – бо бабла у мене нємєряно. Майже не брешу)

Одна вже пристаркувата – за 40, подруга мого старшого брата, і моя майже найлєпша – приватний підприємець. У неї син і колишній чоловік. Сину 20, чоловіку хєр зна скоко. Чоловік мене любить, її гнобить, сина холіт і лєлєєт. Чоловік мій завсєгдатай, тому вже колишній. Подруга ні сном, ні духом про такі інциденти, тому й досі подруга. Чоловік її, коли кінчає, кричить: «бєбочка, я ні магу……..». Дуже смішно – я ледве стримаюсь у такі миті.

Сина я ніколи не бачила – вчиться у Хєрманії, повинен був нещодавно повернутися.

Інша тьотя – Зоя. Моя однокласниця. Ненавидить мене, бо я гарна і працюю тіпа ж у дюже престижній фірмі. А вона курка тіпічна, домохазяйка зі стажем і продавщиця у супермаркеті (ото капєц). Ходить у джинсах епохи середньовіччя і хом-мейд светриках. Бландінка. Робить вигляд, шо дуже крута і обізнана в моді, бо вона розповсюджувач оріфлейм. Я її люблю, бо з нею смішно. Проте насправді я її не люблю.

Третя – моя справжня. Єдина. Інга. Секретарка. У дюже престижній фірмі. Кароче, колега. Також повія, трохи старша мене, з виду стерва, по натурі ляхва…

- Прикидуєш, Люся (це наша бізнес-вумен), мій екс мені дзвонить і каже: я тебе хочу! У рот! Дуже, аж свербить!!! А я йому – в мене алергія. А він мені: а ти кавою запий і всьо буде ок! Як вам такий хід думок, га? От він падла!
- Ото чоловіки пішли, дівчатка! Добре, шо екс…

Я то знаю, шо це не екс, а клієнт якийсь постійний, проте не престижний. Тому і не дала йому Інга. Сміюся дуже нещиро, проте ніхто крім Інги не помічає, Інга підморгує.

- Мій студент із Германії вернувся. Три дні вдома не ночував, шолопай… десь усі гроші пропив-прокутив. Колишній навіть не гримав, сказав, шо порадив один вельми престижний клуб…

Ой якось мені пісяти захтілося. Це шоб її бєбочка і по клюбам лазив-тинявся?? Єдиний його клуб – престижні лярви на бульварі – себто я і корефанка моя Інга)))))))

- Каже, зустрів дівчину – мама рідна!! Женитися на ній хоче. Ось, фоточки рідної кровинушки. За граніцей возмужал)))

Подивимося на цього мущину))). Ой, та шо ж це?..

Кароче, вияснілось, шо гівнюк тусіт там же де і татко. Це він той націоналістичний гад, якому євро очі муляло – от же падла симпатична (ну не можу ж я сама собі брехати, шо він урод?)))!

…

В цілому зробимо ліричний відступ щодо моєї, вона же – найдревніша, професії.

Інга була повія як повія без особливих вибриків і претензій, без скандалів із клієнтами – тиха, піддатлива і падка до грошей. Мені ж кололо очі убожество деяких осіб чоловічої статі і відсутність у них навіть десяти умовних одиниць. Гримала я на цих ходячих членів і вимагала якоїсь грьобаної справедливості та справжності. Бо в житті як: справжня жінка НІКОЛИ наліво і направо ноги не розсува.

Інга на мене за теє діло гримала і шибко сюрчала: що, мовляв, не інакше як судилося мені за мою справжність колись вдавитися природною рідиною – чиєюсь спермою чи власною кров’ю. Несмішні речі, проте мені начхати на них було і є.

…

І прийшло оте вже повнолітнє мале дитинча.

- Прівєт… може, ну його і підемо кудись? Мама в мене гарна…

Ох-хо, я про твою маму більше за тебе знаю))

- Вона думає, шо ти секретарка, то чом би не продовжити цю її думку і не виправити твою ситуацію з роботою?

По типу він дуже вумний і дуже нахабний.

- Та нє, в мене тут грошики гарні капають. Дякую, малий, вали.

Головне, сприймати їх як ходячу цюцюрку – повірте! Хіба можно серйозно реагувати на велетенський ходячий балакаючий член у пальті? Ні. От і все…

- Тож вечеря у нас завтра сімейно-компанєйська – приходьте з Інгою.

…

Вечеря була смачна, хлопця-цюцюрку звали Дєніс. На європейський манєр – такий собі Деніс – Пеніс.

Балкон. Курю. Підійшов.

- Ти така… виходь за мене. Я серйозно.

Повертаємось до правила, що зазначено вище. Зрозуміло яка частина тіла пропонує мені руку і серце. Я ЗАВЖДИ здогадувалася, де у чоловіків серце.

- Ну і шо? Діти і прання? Ні, дякую

- Чому??? А подорожі? А кохання? А романтика???

- Балакун ти малий. Ти мене не знаєш.

- Знаю! Серцем чую, що знаю!!..

Який він пісний: наче запліснявіле тістечко чи мій шкільний хлопець Серьожа. Однаково ригати від них усіх хочеться. Або підсолити.

- Тож ти згодна?

- Ні. Кінчай. Не буде тобі безплатного сексу. 200 євро чи просто знайомі.

Гордовито так пішла геть з балкону. Ні, не подумайте – просто вже викурила цигарку.

…

…Я ненавиджу коли мене будять зранку. Особливі небажані неголені чоловіки з букетами незапашних тогорішніх гладіолусів.

- Привіт! Я тут подумав…

- А я тут не виспалась!

- Ну то я зайду?

- Заходь, кава на кухні на столі – мені три ложки цукру. Спальня прямо по коридору. Чекаю. Сексу не буде – в мене місячне. Квіти викинь.

І пішла спати. О 9й він ще не пішов(.

- То он ти як живеш! Наче дружина олігарха.

- Євро росте, синку))) Воно стабільне на відміну від гривні і чоловічих слів.

- Кава захолола.

- Я п’ю холодну.

- Вийдеш за мене?

- Ні.

- Я завтра їду до Германії… знов… зі мною не поїдеш?

- Ні.

- Я закохався…

- Слухай, можливо, я щось плутаю, але, здається, ми не дуже романтично познайомились?

- Та це… та це просто…

Червоніє. Червонію і я, проте від запалу і невеличкої злості…

- Геть! Геть із своїм віником квітів – до мамці, до татка-їбунця, до розпусної Німеччини!!! Я порядна жінка, це мій будинок…

Шось я перебрала з порядною жінкою…

…

Поїхав він звісно до Німеччини. Напевне, ше й плювався з трапу, коли про мене згадував. Навіть тато його ходити до нас перестав. Ну то й добре. В нього, знаєте, член кривий і сперма несмачна.

…

- Інго, айда в Крим, там тепло…

- Ммм…удвох?

- Та ну їх к бісу, тих чоловіків… за життя ще не наїбалась? Творчу відпустку собі виписуєм)))

- Нну…

Люблю я цю бабу. Навіть відлизати в неї не проти. А цицьки в неї… а інтелект 8))!!!...

…

А сніг у Криму був солоний від моря. Як Інга у своїх найпотаємніших місцях…